Бур’яни та боротьба з ними

       

      До бур’янів належать рослини, які не культивуються людиною, але пристосувались до умов вирощування культурних рослин, ростуть серед них і завдають їм значної шкоди.

       Шкода від них проявляється в першу чергу у зниженні врожаю культурних рослин на 25-30% і більше, внаслідок того, що бур’яни забирають із ґрунту вологу і поживні речовини, знітюють культурні рослини, обвивають їх (гірчак березковидний, березка польова), що призводить до вилягання зернових культур. Бур’яни погіршують якість обробітку ґрунту, утруднюють догляд за посівами, збирання, викликають поломки машин, знижують ефективність добрив та якість продукції.  

 

Біологічні особливості

Бур’яни мають ряд біологічних особливостей, які утруднюють боротьбу з ними.

перша – надзвичайна плодючість. Одна рослина може дати тисячі і навітьсотні тисяч штук насіння. Так, одна рослина кускути дає  близько 2 тис. насінин, осоту – 35, грициків – 73, вовчка і лободи - 100, щириці – 500, а сухоребрика – 730 тис тисяч;

друга – висока пристосованість до поширення за допомогою насіння, плодів та вегетативних органів (паростків, частин стебел і ін.).

третя біологічна особливість бур’янів є розтягнутість періоду проростання й висока пристосованість до несприятливих умов. Якщо насіння культурних рослин проростає після сівби потягом 5-15 днів, то насіння бур’янів, потрапляючи в ґрунт на різну глибину, може тривалий час зберігати життєдіяльність і бути джерелом забур’яненості посівів.

Насіння бур’янів проростає тільки з певної глибини. Так, вівсюг дає сходи навіть з 25 – 30 см; а для повитиці конюшинної межею є 4см; зернівка метлюга погано проростає вже під шаром грунту 1-3 мм, а з 1 см зовсім не з’являється.

 

Біологічні групи

За біологічними властивостями бур’яни поділяються на такі групи:

Незалежні (бур’яни-паразити) — це переважно однорічні рослини. За способом життя вони поділяються на стеблові та кореневі.

До стеблових відносяться повитиці (кускути).

Повитиці паразитують на трав’янистій, чагарниковій рослинності і навіть на молодих деревах.

До кореневих відносяться вовчки. Рослини, уражені ним, мають пригнічений вигляд, дають низький врожай, а часто й зовсім гинуть. Найбільш поширений вовчок соняшниковий та гіллястий, зустрічаються також види, які паразитують на капусті, — капустяний вовчок та вовчок єгипетський, що ушкоджує баштанні культури (кавуни, дині, гарбузи, огірки). Вовчок жовтий паразитує на корінні посівної люцерни та конюшини.

Малорічні бур’яни повний цикл розвитку проходять за один або два роки, розмножуються насінням, яке протягом свого життя дають лише один раз, після плодоношення рослина гине. До цієї групи належать ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур’яни. Насіння ярих проростає весною і влітку. Якщо їх сходи з’являються восени, вони гинуть при перших приморозках. До цих бур’янів відносяться вівсюг звичайний, дика редька ті ін. Пізні післяжнивні бур’яни — рослини короткого дня, насіння вони дають у другій половині літа та добре розвиваються на полях, де не злущена стерна. До них належать мишій, плоскуха звичайна, курай, лобода, щириця і деякі інші.

Ні відміну від ярих, осінні сходи зимуючих бур’янів добре зимують і навесні продовжують розвиток. Якщо насіння зимуючих бур’янів проросло весною. То вони розвиваються, як ярі (волошка, сокирки, триреберник непахучий).

Насіння озимих бур’янів проростає восени. Сходи зимують на полях. А весною продовжують ріст. Вони зустрічаються особливо часто в посівах озимої пшениці і жита. Сюди відносяться бромус житній, метлюг, озима вика. Їх обсіменіння звичайно відбувається під час збирання озимих хлібів.

Дворічні бур’яни живуть два роки, розмножуються лише насіння, яке дають на другий рік. Сходи з’являються навесні, протягом першого літа розвивають кореневу систему та утворюють, прикореневу розетку з листя, а на другий рік квітконосні пагони і насіння. До них належать гикавка сива, буркун жовтий і білий, будяк пониклий та інші.

Багаторічні бур’яни крім насіння, розмножуються вегетативними органами ( кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами). За цими ознаками вони поділяються на кореневищні, коренепаросткові та кореневі.

Кореневищні розмножуються насінням та кореневищами. Найбільш поширені з них пирій повзучий, хвощ польовий, гострець, свинорий та інші.

Коренепаросткові розмножуються насінням, а також кореневими паростками, які розвиваються з бруньок, що містяться на корінці.  Особливого поширення з цієї групи набули осот польовий, осот жовтий польовий, степовий гірчак звичайний, березка польова, щавель горобинний та інші.

Стрижнекореневі. Ці бур’яни утворюють бруньки в кореневій шийці (полин звичайний. Кульбаба, петрові батоги та ін.).